Житіє Володимира

ЖИТІЄ ВОЛОДИМИРА

Великий Володимир, князь київський і самодержець усіх Руських країн, був сином Святослава, внуком Ігоря і святої Ольги і правнуком Рюрика, якого призвано на князівство руське від варягів. Вів він рід свій од Августа, кесаря римського.

Князівський престол Рюрик мав у Великому Новгороді. Ігор же Рюрикович по батьковій смерті переніс престол до Києва — тут народився у нього від святої Ольги син Святослав. А у Святослава Ігоревича було три сини: Ярополк, Олег і Володимир — не від однієї жінки. Розділяючи велике князівство руське між трьома своїми синами, Святослав дав старшому сину Ярополку Київ, середньому Олегові — древлян, а наймолодшому Володимирові — Великий Новгород. По смерті великого князя Святослава Ярополк, котрий сидів на батьковім престолі, пішов війною на древлянського князя Олега, брата свого, убив його і князівство його собі забрав. Як взнав про це князь великоновгородський Володимир, злякався Ярополка, старшого брата свого, що той і йому таке вчинить, та й утік за море до варягів. Ярополк же взяв у своє володіння і великоновгородське князівство, як і древлянське. Але в короткому часі Володимир велику силу зібрав воїнську — трохи від варягів, трохи з інших руських земель — і пішов на Ярополка, князя київського, убив його і прийняв князівство київське і жону братову, родом грекиню. Учинив він себе монархом усієї Руської землі і поставив ідолів у Києві на місцях високих — кланявся їм із жертвами і весь народ до ідолопоклонства приводив. А тих, що не зволяли кланятися ідолам, повелів карати смертю. І був тоді вбитий блаженний Феодор-християнин із сином своїм Іоанном, який не хотів ані бути сам ідолопоклонником, ані сина свого дати на бісівську жертву. Інші ж християни, які були від святої Ольги навчені, їм же і церкву було на Аскольдовій могилі 1 створено; ті, котрі в живих залишалися, через страх ховалися, інші ж у таємниці берегли святу віру, треті знову на попереднє нечестивство обернулися, а де ще була християнська церква, розорялася рукою ідолослужительною.

Поставив Володимир у Києві найкращих ідолів таких: перший головний ідол Перун — вірили, що він був богом грому, блискавок і хмар дощових. Другий — Волос, вважався богом тварин. Третій — Позвізд чи Вихор — бог повітря. Четвертий — Ладо, бог веселощів. П'ятий — Купало, бог плодів земних. Шостий — Коляда, бог святкування, що взимку буває. Та інші, менші боги були поставлені не тільки в Києві, але і по всіх сторонах Руської землі повелінням великого князя і поклонінням нечестивим були шановані. Таке ж ідолопоклонство і у Великому Новгороді творилося. Послав-бо туди начальствувати Володимир вуя свого Добриню-воєводу, брата матері своєї. Той, бачачи, що творить у Києві Володимир, все так само і там сотворив, подібних ідолів поставив і тими ж іменами їх назвав. Ще мав Володимир, крім ідолопоклонства, й інше зло — в похотях плотських без стриму, як у багні валятися, бо, мов давній Соломон, любив жінок дуже і, неситий плотською похітливістю, мав багатьох жінок, а ще більше наложниць. І жив препогано, в ідолопоклонському блуді будучи. Про все життя Володимирове, який не відав Бога і жив у нечестивстві, про братовбивство і кровопролиття, про хоробрість і численні битви, про бісослужительство і жононенаситність його пишеться широко в літопису святого Нестора Печерського і в інших багатьох літописах руських, і в друкованому Синопсисі Печерському. Хто захоче — там прочитає. Ми ж житіє його не як того, що колись нечестивим і грішним був, а як того, котрий нині є праведний і святий, описати хочемо, тож не затримуватимемося довго на його злих ділах початкових, що були до прийняття святої віри і які коротко ми згадали. Хай же не занадто продовжиться історія, хай же слух невинний не утяжиться — ідімо до просвітлення його і до богоугодних справ — від них же всьому руському роду буде спасительна користь.

Коли преблагий Бог, не хочучи смерті грішникам, а повернення їх у життя бажав, з превеликого й невимовного милосердя свого, благословив Руським країнам, що тьмою ідолобісся запаморочені були, не до кінця загинути, а світлом святої віри просвітитися і на шлях спасіння стати — вибрав їм керманича цього великого князя Володимира, так як раніше римлянам і грекам великого царя Константина, а спочатку всім народам — апостола Павла. Кажуть-бо: із тьми світлу возсіяти — возсіяла тож у серці Володимировім зоря таємничого світла і збудила в ньому бажання пізнання істини, перетворивши його з нечестивого ідолопоклонника в благочестивого християнина, із гонителя (як колись Савла 2) в нового руського апостола й учителя, який численні руські народи від пекельного поглинення і вічної смерті вихопив, повернув на відродження у життя вічне святим хрещенням. Не буде зайвим коротко згадати тут про те, що русичі ще до Володимира в певні часи, хоч і не всі, але частково, хрестилися. Вперше хрестився слав'яноруський народ од святого апостола Андрія Первозванного, який досяг Київських гір, благословив їх і хреста на високому пагорбі поставив, прорікши про створення тут міста і про благодать Божу, що мала в цих місцях возсіяти. І знайшов там людей, і навчив їх святої віри і хрестив. Також пішов ув інші Руські землі, де зараз Великий Новгород і де інші знамениті міста,— всюди, де до Христа звернутися міг, просвіщав святим хрещенням. Ще хрестилася Русь у царство грецького царя Василя Македона 3, в патріарство найсвятішого Фотія — прийнятий був від них архієрей Михаїл, а в той час князівством малого ще віком князя руського Ігоря Рюриковича управляв Олег, князів родич і вихователь. Од грецького архієрея, що прийшов із Царграда в Руську землю, щоб навчити святої віри народ невірний, бажали люди бачити чудо якесь. І спитав архієрей, якого чуда вони вимагають. Вони ж сказали:

— Книга, яка навчає вашої християнської віри, хай буде кинута у вогонь і коли не згорить, тоді пізнаємо ми, що добра й істинна ваша віра і що великий Бог, котрого ти проповідуєш.

Архієрей же, уповаючи на Бога, повелів розвести перед усіма великий вогонь і, звівши руки до неба, помолився, кажучи:

— Прослав ім'я Твоє, Христе-Боже!

І це вирікши, поклав книгу Євангелія святого на вогонь, і не згоріла книга. Всі дрова погоріли, і вогонь погас, а Євангеліє залишилося ціле і нітрохи вогнем не пошкодилося. Бачачи це чудо, багато людей увірувало в Христа і хрестилися. А ще хрестилася Русь у дні великої княгині Ольги, жони великого князя руського Ігоря Рюриковича, матері Святослава, Володимирової баби. Як це у житії Ольги пишеться, пішла вона до Царграду прийняти святу віру, і названо її у святому хрещенні Єленою. Повернувшись ізвідти, багатьох у Києві та інших руських містах до віри і хрещення святого привела, однак усіх просвітити не змогла, та ж бо й сина свого Святослава ніяк не могла умовити, щоб прийняв християнство. Тим хрещенням Русі, що до Володимира були, не стало можливості розширитися й утвердитися для святої віри через часті війни і князів, котрі вдалися до нечестивого ідолопоклонства. Врешті вся Русь просвітилася у дні великого князя Володимира, який спершу просвітився сам, пізнавши істинний шлях спасіння, і всіх на нього настановив — чи образом свого благочестя, чи монаршим своїм повелінням. А почалося це просвітительство так.

До Володимира, що вславився хоробрістю, самодержавством і величністю царства свого більше від усіх царів та князів на цілій землі, почали приходити різні народи, вихваляючи свою віру. Спершу прийшли магометани 4. І спитав їх Володимир:

— Яка є віра ваша? Вони ж мовили:

— Віруємо в Бога на небесах сущого і маємо Божого пророка Магомета. Він дозволяє нам жінок мати, скільки хто хоче, і великими плотськими насолодами тішитися, тільки обрізатися велить, не їсти свинячого м'яса і вина не пити.

Ще й про інші діла у вірі своїй магометани говорили, нечесні й сороміцькі, що не гоже їх і описувати. Володимир же про жінок із насолодою вислухав, бо жонолюбний був, але обрізання і непиття вина не сподобалося йому. І каже їм:

— Ми не можемо без вина бути, оскільки на Русі всі веселощі й приятельства при підпитті бувають.

Приходили і від німців, і від римського папи, і від кесаря 5 західного, і від інших князів посланці. Кожен свою віру доброю називав, але жодна з них йому не сподобалася. Ще й жиди 6 прийшли, називаючи найкращою з усіх вір свою старозаконну віру. І спитав Володимир:

— Де ж земля і царство ваше? Вони ж мовили:

— Наша земля — Єрусалим і Палестина і околиці їхні, але оскільки прогнівили ми Бога гріхами нашими, то розіслав нас Бог по цілому світі, а землю нашу віддав християнам.

І сказав їм Володимир:

— Як же ви своєї віри інших навчаєте, а самі прокляті вашим Богом? Коли б любив вас Бог, не розсіяв би вас по чужих землях. Чи ж і нам ви бажаєте такого розсіяння?

Сказав так і вигнав їх з-перед очей своїх.

Потому прийшов від царів грецьких Василя 7 та Константина 7 і від патріарха цареградського Миколая Хрисоверга посол з дарами, муж достойний, красномовний і побожний Кирило Філософ 8 (не той це Кирило Філософ, що з Мефодієм 9, братом своїм, спершу в Хозарах, а також у Моравії Христа проповідував і книги з грецької мови на слов'янську перекладав, а того-таки імені). Бо той Кирило Філософ більш, ніж за сто років до цього жив, а цей пізніше, і називають його деякі історіографи не Кирилом, а Киром. Цей Філософ Кирило (чи Кир) багато бесідував із Володимиром про християнську віру, почавши від створення світу за всіма пророцтвами навіть до втілення Христового і до наділеного волею страждання і смерті на хресті заради спасіння людства і до триденного воскресіння з мертвих і вознесення на небо, як про це преподобний Нестор широко пише. Потім продовжив мову про другий прихід Христа, про воскресіння мертвих, про страшний суд, про безмежну муку, уготовану грішникам, і про віддяку праведним у небесному царстві, дав йому від тих, хто його послав, > у дар велику золототканну запону. На ній хитромудрим тканням зображено було страшний суд Божий і відділення грішних од праведних. І стояли праведні по праву руку судді, з того ж правого боку і рай, і царство небесне зображені були. Грішні ж стояли ліворуч, де геєна огненна і страшні види демонські і різні у пеклі муки було зображено. На все це Володимир уважно дивився, питаючи Філософа про кожну річ. Філософ докладно оповідав йому, кажучи:

— Коли прийде Христос-Бог у славі своїй з неба на землю судити живих і мертвих і воздати кожному за діла його, тоді тих, кого знайде праведних, поставить праворуч од себе і пошле в царство небесне на вічні веселощі. Тих же, кого знайде грішних, поставить зліва і пошле їх у геєну вогненну невгасну на безмежні муки.

Володимир же почув, зітхнув і сказав:

— Блаженні ті, що стануть праворуч, горе ж тим, що будуть ліворуч.

І мовить йому Філософ:

— А коли й ти, царю, злі діла припиниш і приймеш святе хрещення, то будеш праворуч стояти, а коли в нечестивості залишишся, твоє місце зліва буде.

Володимир послухався мови Філософа і, роздумуючи, сказав:

— Зачекаю ще трохи, доки певніше розпитаюся за інші віри.

І обдарував Філософа та всіх, хто з ним прибув, відпустивши їх із честю до Царграду.

Після відходу грецького філософа скликав Володимир усіх своїх бояр та старійшин і каже їм:

— Приходили до мене від різних народів мудреці: від Магомета, і німців, і римлян, і жидів, і від інших народів — кожен із них хвалив свою віру. Після всіх прийшли греки і казали над усіх багато дивного про свою віру, оповідали про піднебесні діяння з початку світу і дотепер; кажуть, що інший буде вік та інше життя. І як по смерті всі люди воскреснуть, і ще: хто добре в цьому віці робив, той у майбутньому може радіти, живучи безсмертним життям, а грішні вовіки мучитися будуть.

І сказали йому бояри його та старійшини:

— Свого ніколи ніхто не гудить, а хвалить. Ти ж, великий княже, коли хочеш вірніше істину пізнати, маєш багато мудрих людей, пошли від них найдостойніших по різних землях і народах - хай побачать і взнають усякі віри і як хто служить Богові своєму, і потім повернуться і сповістять тобі про все докладно й точно, як самовидці.

Такої поради Володимир послухав, послав мужів тямучих і розумних у різні землі споглядати віри і служби кожного народу. Вони ж, пройшовши багато країн і царств, дісталися врешті до Царграда і сказали царям грецьким Василю і Константину причину приходу свого. Царі зраділи і святому патріарху про них звістили. Патріарх же повелів прикрасити церкву і зробив свято, одягся в дорогі священичі одежі з багатьма єпископами і священиками й учинив божественну літургію 10. Прийшли на літургію царі з посланцями Володимира, ввели їх у церкву і поставили на такому місці, звідки їм все бачити і чути зручно було. Вони ж, бачачи несказанну красу хвали Божої, якої ніколи не бачили й не чули, дивувалися дуже і відчували себе не на землі, а на небі. Осіяло їх у цей час світло небесне, і були вони не в собі від радості духовної, якою їхні серця наповнилися. По завершенні божественної літургії царі й патріарх виявили цим руським послам велику честь і пригощення і, наділивши їх дарами великими, відпустили. А коли до Володимира повернулися, скликав Володимир бояр своїх та старійшин і повелів, щоб посланці, які повернулися, сказали перед усіма, що де бачили й чули. Ті почали розказувати все по порядку про віру кожного народу і про служби їхні, але всім слухачам недогідні були ті віри. Тоді почали розповідати, що в греків бачили.

— Коли прийшли, — казали,— в Царград, увели нас греки в церкву свою, де вони Богові своєму служать, і бачили там таку красу і славу, що її ані словами передати. Одежі священиків у них пречудові і чин служби дуже чесний, а стояння на молитві людей благоговійне. Співи ж ті такі солодкі, яких ніде не чули. І пройняла нас радість така, що не відчували себе й не відали: на землі ми чи на небі. Немає такої краси і преславного богохваління на всій землі, як у греків, тому ми віримо, що істинною є їхня віра і тільки з тими людьми живе істинний Бог.

Сказали бояри Володимирові:

— Якби віра грецька не була б добра й істинна, то баба твоя Ольга не прийняла б тієї віри, а була вона жінка вельми мудра.

Тоді Володимир од благодаті Святого Духа, що діяла в ньому, почав помалу просвіщатись у розумі своєму, і пізнавати правдиву християнську віру, і бажати її. Але оскільки не було при ньому нікого, хто б його до звершення наміченого діла скоро привів, бо всі бояри й порадники тьмою нечестивства були затуманені, відклав він навернення у віру і хрещення до певного часу і вирішив піти на грецьку землю війною, захопити міста їхні і залучити християнських учителів, які б його на віру істинну наставили. Зібравши силу воїнську, пішов у Таврію ( що нині зветься Перекопом) і взяв спершу Кафу 11, місто грецьке,— прийшов під Херсон, стольний град землі цієї при березі Евксинського понту, при якому була велика кількість кораблів. І обсів місто це, здобуваючи його силою немалий час, і не міг узяти, бо сильне було місто, і військо грецьке мужньо боролося проти ворога. І сказав Володимир херсонянам, щоб добровільно покорилися йому, коли хочуть од нього милості. А якщо ні, то він може під містом і до трьох років стояти, поки не візьме, і тоді не буде їм помилування. Але херсоняни зневажили слова його, а ще й тісноту у місті терпіли, бо вже шість місяців були в облозі і мали нестачу в потрібному. Божий же догляд, недовідомими долями корисний не тільки грекам, але й усьому руському роду, влаштував так, щоб град Херсон покорився Володимирові — так і сталося. Протопоп херсонський Анастас написав Володимиру на стрілі таке: «Царю Володимире, коли хочеш ти взяти місто, то шукай зі східного боку в землі труби, якими солодка вода тече до міста. Коли ж їх знищиш і віднімеш од міста воду, то покоряться тобі, спрагою переможені». Так протопоп на стрілі написав, натягнув лука і випустив її до шатра Володимира, і впала стріла перед шатром. А коли побачили її, взяли й, помітивши на ній писання грецьке, принесли до Володимира. І покликаний був тлумач грецької мови. А як було прочитано написане, повелів Володимир старанно шукати в землі зі східного боку тих водних труб і, знайшовши, знищив їх. Не стало води в місті, і знемагали люди від спраги — знехотя покорилися Володимирові. Взяв Володимир місто Херсон, увійшов до нього урочисто, людям же ніякого не вчинив зла й образи.

Після взяття Херсона та всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи:

— Оце я взяв славне місто ваше Херсон і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну,— дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.

Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:

«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення — тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, > як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».

Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:

— Полюбилася мені віра ваша відтоді, як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір. Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією.

Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:

— Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсону. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.

Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:

— Хай буде воля Господня!

І послали її царі морем на кораблі з архієреєм Михайлом, священиками й чесними боярами. Досягши Херсона, вона зустрінута була славно і приведена в палату царську. Тим часом, за кілька днів до приїзду царівни, Володимир захворів очима й осліп. І почав сумніватись у святій вірі та в хрещенні, а тривожачись у собі, говорив:

— Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх залишити й іншу віру прийняти — заради того кару сліпоти на мене послали.

Царівна ж, послана до нього, мовила:

— Коли хочеш здоровий бути й бачити очима, прийми якнайшвидше святе хрещення, інакше сліпоти своєї не позбавишся. Якщо ж похрестишся, не тільки від сліпоти тілесної, але відразу й духовної звільнишся. Почувши таке, Володимир відповів:

— Коли правдива мова ця, від того пізнаю, який великий Бог християнський.

Тоді покликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ спершу огласив його і святій вірі добре повчив, і в церкві святої Софії, що посеред міста стояла, хрестив його і нарік іменням Василь.

Содіялося при хрещенні його чудо, подібно іншому, яке було в Дамаску із Савлом, що ганив Божу церкву і від блискавки небесного світла на дорозі осліп. Коли осліплений Володимир увійшов у святу купіль, єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, щоб відпала від очей його сліпота, як луска, і той прозрів, і прославив Бога, який привів його в істинну віру, і дякував Христу-господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїнство хрестилися. І була радість велика русичам та грекам, а найбільше святим ангелам на небесах, бо ще одному грішнику, котрий покаявся, вони раділи, тим більше аж стільком душам, що Бога пізнали, возрадувались і славу Всевишньому Богові відспівали. Звершилося хрещення Володимира, бояр його і воїнів у Херсоні, в літо від створення світу 6496, а від різдва Христового в літо 988.

По хрещенні приведена була до Володимира царівна Анна, сестра грецьких царів, на заручини. І по небагатьох днях обвінчаний був з нею на законний шлюб. І повернув грекам Херсон з усією Таврією, і, мир з ними утвердивши, повернувсь у свою землю, забравши з собою архієрея Михайла, що прийшов із Царгорода з царівною. І став той першим митрополитом усієї Русі (не той це був Михайло, що про нього вище розказувалося, який Євангеліє у вогонь поклав і те не згоріло, від чого увірувало багато народу, але того ж імені — від того першого Михайла до цього другого минуло років сто й більше) . Ще з архієреєм забрав Володимир із Херсону й багатьох священиків, кліриків, ченців. Узяв звідти й мощі святого мученика Климента, папи римського, і учня його Фіва, святі ікони і книги та й усяке церковне начиння. Забрав і того Анастаса-протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсон-град. І прийшов Володимир у Київ з великою радістю, славлячи Христа-Бога, — і відтоді став прикладати зусилля до просвічення свого стольного міста Києва і всієї своєї Руської держави.

Спершу звелів Володимир охрестити синів своїх, яких мав дванадцять од різних жінок: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода від Рогніди, княжни полтеської, Святополка від грекині, братової жони, Вишеслава від чеської княжни, Святослава і Станіслава від іншої чехині, Бориса і Гліба від болгарки, Брячи слава і Судислава від інших якихось, і хрещені вони були митрополитом Михайлом в одному джерелі (не в церкві, що була в Києві після колишніх розорів). Джерело це в горі над Дніпром відтоді й понині зветься Хрещатиком. Також послав проповідників по всьому місту, велячи, щоб уранці зібралися всі на річку Почайну, що із Дніпра тече і в Дніпро ж таки впадає,— старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки й жінки. А коли хто не з'явиться у цей час на річці, той князеві ворогом стане.

І на ранок прийшов сам князь із боярами на річку, і архієреї з ним, і всі священики, і зібралося все місто до річки — всякого чину і віку, обох статей, велика сила — на тому місці, де нині церква святих мучеників Бориса та Гліба. І звелено було їм, одежі знявши, ввійти у воду, старшим — чоловікам та жінкам у глибші місця, малим же - біля берега. І стояли у воді хто до шиї, хто до пояса, розділившись на полки. Священики в ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для цього влаштованих, читали над народом молитви, належні при хрещенні, й імена їм давали — кожному полкові осіб одне ім'я, і веліли тричі занурюватися їм у воду. Самі ж гукали над ними ім'я святої трійці, за чином хрещення закликаючи. І так хрещено було весь народ київський у літо від світобуття 6497, а від утілення Бога слова в літо 989 — друге по Володимировім хрещенні. Дивлячись на хрещення стількох людей, радів Володимир душею і, звівши очі до неба й руки піднявши, мовив:

— Господи Боже, котрий створив небо й землю, подбай за новоохрещених людей твоїх і дай їм істинно пізнати Тебе, Бога істинного, і утвердити їх у православній вірі, а мені допоможи на видимих і невидимих ворогів, і прославиш у Руських країнах ім'я Твоє пресвяте.

По хрещенні народу звелів Володимир трощити ідолів і храми ідольські до кінця розоряти. Першого ідола Перуна звелів прив'язати коневі до хвоста й волокти з гори до Дніпра, приставивши дванадцять мужів, щоб цього ідола палицями били. Це сотворив не тому, що дерев'яний нечутливий ідол відчував якийсь біль, але велике цим наносив бісові безчестя. І приволікши до берега, вкинули його в Дніпро і заповіли, щоб ніде не допускали того ідола до берега, поки не мине він порогів, що є внизу Дніпра. Нижче порогів прибив його вітер і хвилі під одну велику гору, що й донині зветься Перуновою.

Оповідається й таке у древніх, як якогось іншого ідола вірні обв'язали ланцюгами й волокли до Дніпра, щоб утопити його, інші при цьому нещадно били його палицями, то біс в ідолі, котрий біль од биття терпів, кричав сильно. І скинутий був він у Дніпро, а коли плив донизу, люди, які були невірою темні, йшли берегом за ідолом, плакали за ним і гукали, кажучи:

— Видибай, господарю наш боже, видибай — випливи і на берег вийди!

Ідол же той, якого біс рухав, видибав на берег, де нині монастир Видубецький. Але коли невірні хотіли взяти ідола, вірні, що прибігли, прив'язали до нього каменя і, там у річку скинувши, утопили, а місцевість, на яку видибав ідол, відтоді названа була Видибичі, нині вона зветься Видубичі. А інші ідоли з повеління великого князя були звергнуті одні у воду, інші у вогонь були кинуті. Кияни ж, будучи безумними і бачачи богів древніх звергнення та смерть, плакали за ними і ридали. Тямковиті ж казали:

— Розумний князь і бояри його — бачать, який Бог є кращий. Бо коли б добрі були ці боги, то не веліли б скидати їх і не вибрали б нової віри; краще вибрали — гірше відкинули.

Після звергнення ідолів і розорення ідольських храмів звелів Володимир на тих місцях сотворити святі церкви. Спершу звели церкву святого Спаса на тому місці, де був ідол Перун, а також церкву на честь святого Василя Великого 13, бо і сам князь у святому хрещенні дістав ім'я Василь, та інших церков багато всюди заснував. Особливо дбав будувати церкву кам'яну в ім'я пресвятої Богородиці, яка пізніше дістала назву Десятинної. Зараз, після розорення Батиєм, можна побачити тільки частину її, у ній же проводяться щоденні служби. Та церква була більша інших церков, у дні Володимирові створених,— велика й гарна, грецькими премудрими майстрами побудована і всілякими прикрасами оздоблена. Коли її було збудовано, ввійшов туди Володимир під час освячення і, як древній Соломон в Єрусалимській, ним створеній, церкві, помолився Богові, кажучи:

— Господи Боже, поглянь із небес і відвідай сад свій і утверди; його ж бо посадила рука Твоя. Поглянь на цих нових людей своїх, їхні серця Ти навернув на розум пізнати Тебе, істинного Бога, поглянь на церкву цю, яку створив недостойний раб Твій в ім'я пренепорочної Матері, Діви-Богородиці, що Тебе народила. А коли хтось із вірою та щирістю помолиться в церкві цій,— вчуй молитву його, відпусти всякий гріх йому, а коли просить щось на користь, подай молитвами пресвятій Богоматері.

Помолився Володимир і задоволено сказав:

— Від усього маєтку мого, від усіх міст моїх даю десяту частину на цю церкву пресвятої Богородиці.

Те сказав, утвердив писанням і клятву поклав, аби ніхто не посмів відняти дане святій церкві. Відтоді названо було церкву Десятинна. І доручив оту церкву вищезгаданому протопопу Анастасу, якого із Херсону привів, і мощі святого Климента, папи римського, вніс у неї і всіляке церковне дорогоцінне начиння, з Херсона принесене, туди віддав. Подбав він і за навчання книжне: синів-бо своїх, а при них і боярських дітей багатьох повелів учити письма грецького і глагольського (що нині зветься руським), поставив їм учителів майстерних. Ще й у простих людей звелів брати дітей у навчання книжне. Матері ж безумні плакали за дітьми своїми, як за мертвими. Не тільки Київ, а й усю державу свою бажав Володимир просвітити світлом віри святої, послав у всі міста руські хрестити людей, на тих же, що не хотіли хреститися, велику дань накладав. І жив Володимир боговгодно й праведно, змінивши давні свої звички, які мав, бувши у нечестивості,— на всяке доброчинство наставляла його жона й царівна Анна — з нею він вік за законом християнським прожив. Інших же колишніх своїх жінок, що були у нього до хрещення, давши їм багатство, відпустив, дозволивши кожній, якщо захоче, мати собі іншого мужа. До першої жони своєї Рогніди, Рогволодової дочки, княжни полтеської, яка була йому миліша інших, відразу ж після свого повернення із Херсона послав і сказав:

— Я прийняв віру й закон християнський, і треба мені одну жону мати, як ведеться у християн. Ти ж вибери собі із вельмож кого хочеш, і одружу вас.

Вона ж відповіла:

— Чи ж тобі одному треба небесного царства — мені не треба? Досі бувши княгинею, як я можу стерпіти бути рабою у слуги твого? Не хочу іншого чоловіка, але, молю тебе, зроби мене жінкою Христа твого.

Коли вона це говорила, сидів у цей час при ній син її Ярослав, кульгавий з народження. Він, почувши такі слова своєї матері, подякував Богові за розум і добре бажання її і здоровий став — почав ходити, хоч до цього не ходив ніколи. Володимир же зрадів за Рогніду, яка звернулася до Христа, і за сина Ярослава, який видужав. І після прийняття хрещення Рогніда пострижена була в святий ангельський чернечий образ і була названа Анастасією.

Після цього послав Володимир у Царград до святого патріарха, а ним був на той час Сергій, молячи його, щоб прислав до нього архієреїв 14 та ієреїв , поскільки жнива були великі, а діятелів мало. Багато-бо міст руських вимагало просвічення, а людей серед русичів, підхожих для духовного чину, мало було, бо недавно серед них книжне вчення почалося. Прислав святий патріарх Сергій від греків єпископа Іоакима Херсонянина та інших із ним єпископів та пресвітерів немало. Прийнявши цих єпископів, котрі прийшли до нього, пішов Володимир із ними у землю Словенську, в країну Заліську, в область Ростовську та Суздальську і поставив над рікою Клязьмою місто й назвав першим своїм іменем — Владимир. І створив у ньому церкву пресвятої Богородиці й повелів хрестити людей усюди й церкви будувати, і дав їм єпископа. Звідти пішов до Ростова, побудував церкву дерев'яну і дав єпископа. Потім у Великий Новгород прийшов і посадив у ньому Іоакима Херсонянина архієпископом, котрий, зруйнувавши там ідола Перуна, подібно колишньому київському, повелів закувати його ланцюгами і волокти в ріку Волхов, інших же мужів приставив того ідола палицями бити на більшу демону наругу. Демон же, котрий в ідолі жив, почав голосно, бо дуже боліло, волати:

— Гай-гай! Горе, горе, що попався в руки цих немилостивих людей, які ще вчора мене як бога шанували, а нині стільки зла мені нанесли, гай-гай!

Люди ж принесли його, б'ючи, на міст, кинули в річку Волхов, щоб у глибині загруз. І помалу він виплив, явився з води і проти течії поплив. Один із народу кинув у нього палицею. А ідол, ту палицю забравши, кинув її на міст і вдарив деяких, котрі в безумстві своєму жаліли за ним. І так волаючи, потонув і загинув із шумом. Святий же Володимир пройшов й інші міста своєї держави, і всюди людей хрестив та церкви засновував, єпископів та пресвітерів жити влаштовував і, велику користь землі руській учинивши, вернувся у Київ, стольне місто своє, і розділив землю Руську на дванадцять князівств дванадцяти синам своїм. Спершу старшого свого сина Вишеслава посадив у Великому Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, Ярослава в Ростові. Коли помер Вишеслав у Новгороді, на його місце перевів із Ростова Ярослава, а в Ростов посадив Бориса, Гліба ж у Муромі, Святослава в Древлянах, Всеволода у Владимир!, Мстислава у Тмуторокані, Станіслава у Смоленську, Брячислава на Волині, в Луцьку, Судислава у Пскові. І заповів їм твердо, щоб жили в любові та згоді і не ображали один одного, не переступали меж, кожному визначених, а кожному своїм уділом задовольнятися. Заповідав він також, щоб кожен на князівстві своєму примножував славу Христа-Бога і шукав спасіння людських душ: невірних до віри приводячи і церкви будуючи, для чого кожному дав єпископа і пресвітерів. І, так їх уладнавши і на князівства розіславши, сам лишився у Києві, уже старий, займаючись добрими ділами: церкви й монастирі будуючи та прикрашаючи, милостиню щедру всім подаючи і трапези розкішні у дворі своїм для жебраків часто влаштовуючи. А тим, що були недужі і не могли дійти до двору княжого, тим на возах усяку їжу і пиття посилав. Мав же мир і любов з навколишніми країнами, з Польською, Угорською, Чеською припинивши воювати; з одними тільки печенігами у нього битви бували.

Також був милостивий святий Володимир до злих, страти достойних людей, не дозволяв їх губити хоч і за велику вину. З-за цього збільшилося було розбійників, злодіїв та інших злочинців. І сказав митрополит зі старцями Володимирові:

— Чому, княже, злих не караєш? Він же відповів:

— Боюся гріха.

Митрополит же і старці сказали:

— Ти поставлений від Бога володар для покари злих і для милості добрим. Належить тобі карати злих, бо якщо не каратимеш їх, то добрим зло учиниш, тому що із-за твого нерозважства примножуються злі на шкоду добрим; погуби злих — будуть добрі у світі жити.

Це за цього великого князя прийшов уперше до Києва преподобний отець наш Антоній 15 зі святої Афонської гори 16 і вселивсь у печеру варязьку над Дніпром біля Берестова урочища. По цьому зблизилася блаженна кончина святому Володимирові. Але спершу жона його, велика княгиня Анна, царівна грецька, якій завдячує просвітою вся земля Руська і безчисленні душі своїм спасінням, за три літа перед його кончиною представилася до Господа. Незадовго до свого відходу до Бога святий Володимир прикликав до себе сина свого Бориса, який був йому милий більше за інших. У цей же час лучилося і Святополку прибути до Києва. І оповіщено було Володимирові, що печеніги на Русь ідуть, а оскільки Володимир не міг вийти проти печенігів, бо хворий уже був, тому вислав замість себе сина Бориса з усією воїнською силою. І почав день за днем знемагати тілом, а Святополк не відходив із Києва — чекав чи б пак бажав батькової кончини. І скінчилися дні його — все, що подобає при кончині християнській звершивши, при доброму сповіданні передав праведну свою душу в Божі руки місяця липня в п'ятнадцятий день, літа від світобуття 6523 (за численням святого Нестора, літописця печерського), а від утілення же Бога слова 1015.

Так помер святий великий князь Володимир, названий у святому хрещенні Василем, пробувши на великому князівстві Київському (прийшовши із Великого Новгорода) тридцять п'ять років, перед хрещенням — вісім років, а після хрещення — двадцять сім і кілька місяців, а на двадцять восьме літо помер.

Зрадів же властолюбець Святополк батьковій смерті, хотів викрасти престол великого князівства, спершу таїв його смерть, та утаїти не зміг і переніс його в церкву пресвятої

Богородиці — Десятинну церкву. І постікалися всі кияни та жителі навколишні до чесного його тіла, духовні й мирські, плачучи і ридаючи як по батькові своєму,— просили спасіння. І зробили йому поховання славне у тій-таки церкві, ним заснованій, поклавши у труну мармурову. Так і пам'ять його постановили відзначати як святого і апостолам рівного, що всю землю Руську просвітив святим хрещенням. Бо як хто одного грішника поверне від блуду і відокремить чесне від недостойного — стане як уста Божі. А коли стількох грішників, народи, що не знали Бога, від пагубної зваби ідольської до Бога поверне і з недостойних богові достойних створить, то ніби Божі вуста віднайде і зі святими буде в царстві Христа, Бога нашого. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава, вдячність і поклоніння тепер і завжди і вовіки віків. Амінь.

 

1 Аскольдова могила — частина мальовничого парку, де, за давніми переказами, поховано Аскольда, одного з давньоруських князів другої пол. IX ст., вбитого, за літописними даними, князем Олегом у Києві 882 р.; до 1809 р. над Аскольдовою могилою стояла дерев'яна церква.

2 Савл — перший цар ізраїльсько-іудейської держави (кінець XI ст. до н. е.); втілення правителя, поставленого на царство Божою волею.

3 Василь Македон (бл. 812-29. VIII. 886) - македонський селянин, візантійський імператор [867-886], засновник Македонської династії.

4 магометани — ті, що визнають магометанство; мусульмани.

5 кесар — титул імператорів давнього Риму, а також особа, що мала цей титул; володар, монарх.

6 жиди — те саме, що євреї; антисеміти надали цьому слову лайливого, зневажливого значення.

7 Василій II Болгаробійця (957-1025) - візантійський імператор [976— 1025] з Македонської династії.

8 Кирило Філософ — йдеться про грецького філософа, що навертав у християнство Володимира Святославича.

9 Кирило Філософ... з Мефодіем — брати, проповідники православної християнської релігії, так звані першозчителі слов'ян. З ними пов'язаний розвиток писемності у слов'янських народів.

10 літургія — те саме, що обідня, тобто відправа б православній церкві, яку служать у першій половині дня, до обіду.

11 Кафа — місто б Криму, сучасна Феодосія.

12 клірик — служитель культу якої-небудь церкви.

13 Церкву Василія Великого у Києві було споруджено Святославом Всеволодичем на східному краю Великого Ярославового двору біля міської стіни (поблизу нинішнього фунікулера) і освячено 1 січня 1185 р. Згодом вона стала зватися Трьохсвятительською (Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Богослова).

14 архієрей — загальна назва вищих чинів духовенства (єпископа, архієпископа та ін.) у православних християн; ієрей — священик.

15 Антоній Великий Пєчерський (до постриження - Аятипа; 983-7. V. 1073) — засновник Києво-Печерського монастиря.

16 Афон, Свята Гора — півострів Айон (Агіон)-Орос, виступ півострова Халкідіки у східній Греції; місце розташування православних монастирів.


[За виданням: Дмитро Туптало. Житіє Володимира / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.226-240; 629-630.]

Димитрій Туптало. Житіє Володимира. Переклад Мирослави Шевчук.

Димитрій Туптало (1651-1709; світське ім'я Данило Савич Туптало) — відомий церковний діяч, письменник, оратор. Навчався в Києво-Братській школі, з 1688 р.— чернець. Більшу частину життя провів на Україні. У 1701 р. переїздить до Москви. З 1703 р.— митрополит Ростовський. Автор та укладач збірників (найвідоміший - «Четьї-Мінеї» — збірник житій святих у чотирьох книгах, 1684-1705), проповідей, драм, віршів.

 

Житіє св. Ольги

Житіє св. Ольги

Дане житіє написане свят. Димитрієм на основі псковського ізводу її агіографії. До нашого часу псковське житіє дійшло у двох видах. Це, т.зв. поширене проложне житіє та поширене житіє святої, написані на псковських теренах із залученням місцевих переказів про святу. Згідно студій Н. Серебрянського воно було створене XVI ст., вірогідно псковським апографом Василієм (в чернецтві Варлаамом) 779. За змістом ці два житія знаходяться у тісному взаємозв’язку один із одним, оскільки в них використано псковські легенди про св. Ольгу. Є. Голубінський довів, що проложна редакція була первісною 780. Н.Серебрянський, погодившись із цим твердженням, відносив проте обидва твори до однієї епохи, і навіть припускав, що вони написані однією особою. Він датує появу обох житій XVI ст., і, з певною долею вірогідності, відносить їх до творчості псковського агіографа Василія (в чернецтві Варлаама) 781. Поширене проложне житіє дійшло нашого часу в єдиному списку. Поширене ж житіє відоме як в окремих списках, так і в складі великого московського історіографічного зібрання, відомого під назвою "Степенної книги".

Д. Абрамович вважав "Степенну книгу" одним із джерел свят. Димитрія 782. Проте це — не так. Насамперед, у власноручних посиланнях святителя та передмові до "Житій святих" вона не зазначена. Найвірогідніше, свят. Димитрій просто не знав її — адже його знайомство з московською агіографічною та історичною літературою взагалі було доволі обмежене, а "Степенна книга" навіть у московській літературі значного поширення не набула. Крім того, промосковська ідеологічна схема твору була абсолютно несумісна з поглядами свят. Димитрія, а тому він, в разі знайомства з даним текстом, міг і свідомо ігнорувати його.

На разі, В. Перетц свого часу повідомив про існування української редакції поширеного житія св. Ольги, а також опублікував його текст за списком 1670-х рр., що належав до книжкового зібрання Києво-Печерської лаври  783. Він також вважав джерелом українського тексту "Степенну книгу". На разі, зважаючи на значне поширення окремих списків поширеного житія та постійні торгові й культурні контакти між Україною та Псковом, з таким же успіхом можна припустити, що український текст є редакцією, створеною на основі якогось первісного тексту житія. На підтвердження останнього висновку вказує існування в ньому ряду читань, ближчих до первісного псковського тексту 784. Втім, оскільки український текст адаптовано до українського ізводу церковнослов’янської мови (в т.ч. і з великими домішками розмовної мови), зрозуміло, що певне, більш чи менш велике редагування відбувалося й на цьому етапі. Так, українська редакція має доволі значні відмінності, порівняно із текстом "Степенної книги". "При розробці тих же тем він застосовує нерідко інші фарби, шукає інших засобів вираження, що відповідають як літературним вимогам його середовища, так і його індивідуальному письменницькому почерку" 785.

 

11 липня... Того ж дня житіє та успіння святої праведної великої княгині руської Ольги, нареченої в святому Хрещенні Оленою, баби великого князя Володимира

 

з рукописних давніх Четій та літописів різних зібране коротко

 

Ольга Блаженна, як зоря возсіяла в землі Руській, темрявою ідолобісівства потьмареній, перед зорею пресвітлого дня Святої Віри, освітленого Сонцем Христовим. Була вона з роду шляхетного, правнука іменитого мужа Гостомисла 786, який [ще] до князів рóссійських у великому Новгороді правив, [і] за його порадою покликаний був із варягів на велике князівство Рóссійське Рюрик із братами.

Народилася ж Ольга у селищі, званому Вибутським, яке й нині є біля міста Пскова 787. Міста ж того на той час ще не було. І вихована була отроковиця, хоча й і в ідолопоклонському нечесті, проте в добрих батьківських настановах. Була бо дуже цнотлива й премудра, як про те небавом дізнаємося з наступної оповіді.

Великий князь рóссійський Рюрик, помираючи, залишив по собі сина Ігоря, отроцького віку, [і] його, як занадто молодого, доручив родичу своєму Олегу до[ки не досягне дорослого] віку. Олег же, зібравши воїв багато, пішов до Києва, маючи з собою малого Ігоря, спадкоємця князівства. І убивши там Аскольда й Діра, включив Київ до своїх володінь, і був самодержцем усіх рóссійських земель, зберігаючи те велике княжіння [для] Ігоря Рюриковича, племінника свого. І перебував від початку у Києві, як і у великому Новгороді, влаштовуючи державу.

А князь Ігор, юначого дійшовши віку, ловами бавився. Привелося йому, навколишні городи та села землі своєї проходячи й ловами тішачись, побувати в тих краях, які нині є в межах Псковського граду. Там біля вищеназваного селища Вибудського лови діючи, побачив на протилежному боці ріки бажану здобич, але не міг перебратися через ріку, бо не мав човна. І, невдовзі, побачивши якогось молодика, що плив по ріці в човнику, [і] його до берега покликавши, звелів себе за ріку перевезти. Коли ж пливли вони, поглянув Ігор на обличчя гребця того, і побачив, що не юнак то є, але дівчина, Була ж блаженна Ольга, про яку нам належить оповідати, вельми вродливою. І поглянувши на неї, негайно уражений [був] у серце, і розгорівся до неї хтивістю, і почав говорити слова любасні, які спокушали [дівчину] до негідних любощів. Вона ж, розгадавши збентеження думок його і хтивості розпалення, почала до нього не юначим, але старечим розумом, перебиваючи бесіду його, говорити: "Для чого бентежишся, о княже, суєтне думаючи? Слова бо твої явно свідчать про негідне бажання твоє, що наругу мені сотворити хочеш. [Але] цього не буде, я бо про те й чути не хочу. Але, молю тебе, пане, послухай мене і відкинь від себе ці безглузді й ганебні думки, яких соромитися належить: згадай же і подумай про себе, що князем є, а князю треба бути немов світило, для всіх — образом діл добрих, як правителю й судії законів людських. Ти ж якого нині хочеш припуститися беззаконня? І якщо сам творитимеш зло, зборений нечистою хтивістю, то як зможеш іншим заборонити злотворіння, і праведно судити [у] державі твоїй? Відкинь же таку твою ганебну жагу, якою чесні люди гидують, і [за те] тебе, хоча й князем є, можуть зненавидіти, і знущатися [над] ганебними діяннями твоїми. Знай і те, що, хоча й саму мене тут бачиш, і проти твоєї сили [нічого] не вдію, проте не переможеш мене. Якщо бо маю бути твоїм насиллям переможена, то негайно стане для мене захистом глибина річкова. Краще бо мені в чистоті померти й вóди ці мати замість труни, ніж дівочій [цноті] моїй бути порушеною". Такі й інші численні слова про цнотливість вимовила до Ігоря блаженна Ольга. Він же, це почувши, отямився й засоромився свого безумства, і нічого не мігши відповісти проти [того], мовчав, соромлячись. І так, ріку перепливши, розлучилися. І дивувався князь такій розсудливості та цнотливості юної дівчини. Це — початок добрий [житія її], і диву подібно, [що] блаженна Ольга, яка ще не відала Бога, і ні Заповідей Його не чула, такий показала подвиг цноти, дівочу свою чистоту пильно уберігаючи. І премудрими словами, які від розуму, подібного чоловічому, виходили, хтиву лютість юного князя приборкала, і привела його до тями.

Невдовзі князь Ігор з родичем своїм Олегом пішов знову до Києва, бажаючи там влаштувати престол великого князівства Всерóссійського. І зробили так: сіли княжити у Києві, а у великому Новгороді, як і в інших великих руських містах, намісників своїх посадовили.

[Коли ж] настав час великому князю Ігорю брати шлюб, багато дівчат красних вибрані були, аби котрась із них удостоїлась царських хоромів, [та] не полюбилася жодна князю. Але згадавши цнотливу й прекрасну Ольгу, негайно за нею родича свого Олега послав. І з великою честю привів її до Києва, й одружився з нею законним шлюбом 788.

По тому родич і вихователь княжий Олег помер, і почав Ігор бути самодержцем по всій землі Руській, і мав спочатку тяжкі війни з навколишніми народами. Ходив же і на Цариград, і багато грецьких земель повоювавши та данину на греків наклавши, повернувся зі здобиччю й славою. І жив надалі у спокої, мир маючи з усіма навколишніми країнами. Родився ж йому від Ольги син Святослав, який по тому був батьком великого князя Володимира. І самодержавствував Ігор на великому княжінні благополучно, престол маючи у Києві. Багатства ж до нього звідусіль стікалося предостатньо, бо й далекі країни данину та дарунки численні йому давали 789.

Та настигла його кончина таким чином: оскільки уже одійшов був од численних битв і мирно жив, захотів був побачити землю свою, і став обходити городи і землі Руської держави, й належні з них данини брати. Прийшов же і до древлян. І згадавши попередню ворожість їхню — як на початку княжіння його відступили від нього древляни, і заледве війною знову були ним покорені — збільшив їм данину і обтяжив їх. Вони ж, запечалившись, порадившись із князем своїм Младитом, який ще називався Низкиня 790, кажуть: "Якщо вовк внадиться до овець, то, по одній беручи, все стадо поїсть, доки не уб’ють його. Так і ми, якщо не вб’ємо Ігоря, то він усіх нас погубить." Так вирішивши, стали чекати слушного часу. Князь Ігор отриману від древлян данину відіслав до Києва, а сам іще у них лишився з малою дружиною. Тоді вони, час для себе зручний улучивши, неждано на нього напали, і посікли дружину його, а самого вбили під градом своїм Коростенем, і поховали його там 791. Така була кончина великого князя Ігоря Рюриковича, доброго землі Руської властителя, навколишнім же народам страшного. Правив князівством, по смерті вихователя свого Олега самодержавствуючи, літ тридцять два 792.

Велика княгиня Ольга, почувши у Києві про убивство мужа свого, плакалася за ним сильно із сином Святославом. Також і всі люди київські плакали.

А древляни по убивстві великого князя набралися великої зухвалості, [і] нараяли своєму князю Младіту Низкину взяти княгиню Ольгу за жону, а Святослава, спадкоємця Ігоревого, що малим був хлопчиком, як-небудь таємно умертвити, аби таким чином князь їхній став правителем усієї Русі 793. І послали негайно до Києва у лодіях мужів вельможних двадцятеро 794 до Ольги, аби вони просили її зволити з князем їхнім до шлюбу стати, а коли [треба] і погрозами (коли б не зволила), що і з примусу стане жоною властителю їхньому. І їхавши водним шляхом, послані мужі досягли Києва й пристали до берега. Почувши про приїзд їхній, княгиня Ольга покликала їх до себе, і каже до них: "Чи добре доїхали, гості чесні?" Вони ж сказали: "Добре". Каже княгиня: "Розповідайте, чого до нас прийшли". І говорять мужі: "Послала нас древлянська земля до тебе, сповіщаючи таке: "Не гнівайся, що мужа твого вбили. Був бо муж твій неначе вовк, хижачачи і грабуючи, а наші князі — добрі є, оскільки розпоширили древлянську землю. І нинішній наш князь кращим є від Ігоря: лагідний, люблячий та милостивий до всіх, молодий літами і вродливий. Піди, отже, ти за нашого князя, та будеш нам господинею, не лише руської землі, але й нашої древлянської властителькою". Ольга ж, таячи бажання своє [помститися] і біль у серці по чоловікові, притворно ж радість на обличчі своєму зобразивши, каже: "Любі є мені слова ваші, бо чоловіка свого мені уже не воскресити. У вдівстві ж перебувати не безбідно є, а син мій ще малий отрок. Піду з радістю за князя вашого молодого, бо і я ще не стара. Але нині йдіть спочивати до лодій ваших. Ранком же покличу вас на учту, яку влаштую на вашу честь, аби всі дізналися про причину приходу вашого та моє рішення. І потім піду до князя вашого. Ви ж, коли ранком прийдуть до вас посланці звати до нас на учту, знайте, що маєте зберегти честь князя, котрий послав вас, і вашу. І таким чином прийдете до Києва, і палати бенкетної дістанетеся: в лодіях [принесені будете] киянами на головах, аби всі бачили вашу честь і зрозуміли мою до вашого князя любов, заради якої великою честю вирізняю вас з-поміж людей своїх".

Вони ж, раді бувши, пішли до лодій своїх. Княгиня ж Ольга думала, якою смертю погубити, помстившись за убієння мужа свого. І веліла тої ночі викопати яму глибоку у дворі княжому, який був поза градом 795, де була прекрасна палата, в якій готували бенкет.

Ранком послала княгиня знатних мужів звати сватів на учту. Вони ж, немов божевільні, сидячи в лодіях, говорять: "Ми не підемо ні піші, ні на конях, ні на колісницях [не поїдемо]. Але як послані єсмо від великого князя нашого в лодіях — так нас і несіть на головах ваших до княгині вашої". Кияни ж, посміявшись безумству їхньому, кажуть: "Князь наш — убитий, а княгиня наша за вашого йде князя, і ми нині — немов невільники, творимо наказане нам." І, посадивши їх у малі лодійки по одному, несли, надутих та гордих. І коли принесені були на вищеназваний двір княжий, княгиня Ольга, дивлячись на це з палацу, веліла вкинути їх до глибокої ями, для них вготованої. І прийшла сама до ями, і, заглянувши до неї, покликала [їх], говорячи: "Чи подобається вам честь сія?" Вони ж кричали: "О, горе нам! Ігоря вбили, а добра [тим] не набули, але отримали ще більше зло!" І веліла Ольга засипати їх живими в тій ямі 796.

Зробивши це, велика княгиня Ольга швидко послала гінця свого до древлян, говорячи: "Якщо дійсно хочете взяти мене за вашого князя — пошліть до мене людей більше, і знатніших, ніж перші, аби з честю повели мене до князя вашого. Пришліть же їх негайно, доки не утримали мене люди київські". Древляни ж з великою радістю та щирістю послали до неї п’ятдесят щонайобраніших мужів, які були після князя найголовнішими старійшинами землі древлянської. І коли вони до Києва прийшли — веліла Ольга приготувати для них велику лазню. І послала до них, просячи, аби, перш за все, по труді путньому, помилися в лазні й спочили. По тім же до неї прийшли. Вони, радіючи, увійшли до лазні. І коли почали митися — негайно приставлені на те слуги, за велінням княгининим, зовні закріпили міцно замкнуті двері, і, обклавши лазню соломою та хмизом, запалили. І згоріли з лазнею всі вельможі древлянські та слуги їхні.

І знову послала Ольга гінця свого до древлян, повідомляючи про свій прихід невдовзі на шлюб до їхнього князя, і велячи, аби приготували медів та усякого пиття та харчу на тому місці, де убили мужа її, щоби, прийшовши туди, насамперед чоловіку своєму першому (перед другим шлюбом) сотворила тризну (це є поминання й учта за звичаєм поганським). І по тому зіграють весілля. Древляни ж цьому раді були, і негайно всього наготували вдосталь. Велика княгиня Ольга, за обіцянкою своєю, з багатьма людьми, не стільки до шлюбу, як до борні вготованими 797, пішла до древлян. І коли до стольного їхнього граду Коростеня наближалася, — вийшли назустріч їй древляни, прикрашені святковим одягом, одні — на конях, інші ж — пішо. І прийняли її з великою радістю і з веселощами.

Вона ж пішла перше на могилу мужа свого, і плакалася за ним плачем великим. І здійснивши за давнім поганським звичаєм тризну чи поминання, повеліла над гробом насипати могилу велику. І кажуть до неї: "Пані княгине, мужа твого вбили, оскільки немилостивий до нас був, як вовк хижий. Ти ж — милостива єси, як і наш князь, і поживемо нині у всякому блазі". І відповіла до них Ольга: "Не печалюся вже за першим мужем, здійснила бо над ним, що належало здійснити. Нині ж радісно йду до нового шлюбу з князем вашим". Також питали древляни про послів своїх перших і других. Відповіла їм княгиня: "Ідуть за нами іншим шляхом з усім моїм багатством".

По тому Ольга відклала печальний одяг, одяглася в шлюбний гарний, як належить князівській честі, і показуючи, ніби є радісна і весела; і веліла древлянам їсти й пити, і веселитися, своїм же людям веліла, аби служили древлянам, їли з ними, але не упивалися. І коли древляни всі повпивалися, — веліла неждано княгиня людям своїм зброєю, для того вготованою — мечами, ножами й списами — вбивати древлян. І померли забитими щось біля п’яти тисяч, [чи] й більше. Так велика княгиня Ольга, веселість древлян розчинивши у крові, і за вбивство ними чоловіка свого відомстивши, повернулася до Києва.

Наступного ж року Ольга, зібравши військові сили, пішла на древлян із сином своїм Святославом Ігоровичем, наставляючи його до помсти за батькову смерть. Вийшли й древляни проти них з немалою силою, і, зійшовшись, билися кріпко обидві сторони, і перемогли кияни древлян, і гнали, сікучи, аж до стольного граду Коростеня; і зачинили древлян у місті, а Ольга добувала їх цілий рік, стоячи під градом невідступно. Бачачи, що не вдасться взяти місто ратними приступами, вдалася премудра княгиня до хитрісної думки, і послала до обложених у граді, говорячи: "Чому, нерозумні, хочете від голоду вмерти, не бажаючи мені покоритися? А всі інші городи ваші вже мені покорилися й данину дали. І перебувають далі без страху, в містах і селах, працюючи на нивах своїх". Вони ж кажуть: "Хотіли б і ми покоритися тобі, але боїмося, аби не помстилась на нас за князя свого". Ольга ж знову послала до них, говорячи: "Уже помстилась я багато разів на старійшинах ваших, і на інших [людях]. А нині не помсти, але покори вашої й данини потребую". І вирішили древляни дати їй данину, яку сама захоче. Ольга ж каже до них: "Знаю, що нині збідніли ви від воєн, і не можете мені дати данини медом, ні воском, ні хутрами, ні іншими якимись дійсними речами. Не хочу і я обтяжувати вас великою даниною, але певну малу данину дасте мені в ознаменування вашої покірності: дасте по три голуби й по три горобці кожен від дому свого, і достатнім мені [буде], бачачи ваша упокорення." Древляни ж данину цю за ніщо маючи, до того ж посміявшись над розумом жіночим, [і] негайно з великою старанністю зібравши від кожного дому по три голуби й горлиці, послали до неї з поклоном. І каже Ольга до мужів, що прийшли до неї з міста: "Ось уже покорилися мені й сину моєму. Живіть у мирі, я ж завтра відступлю від міста вашого, і піду собі". Так відпустила мужів тих. І раділи всі у граді, почувши такі слова княгинині. Ольга ж роздала птиць воїнам своїм, звелівши, аби пізнього вечора до коленого голуба й горобця вогню із сіркою в маленьких шматинках захованого, прив’язали, і всіх разом у повітря випустили. [Коли] усе було зроблено — полетіли птиці до міста, звідки взяті були, і влетів кожен голуб до гнізда свого, і кожен горобець до стріхи своєї і негайно в багатьох місцях загорівся град. А Ольга в той час наказала військовим своїм силам з усіх боків приступити до міста і здобувати [його]. Люди ж міські, не мігши стерпіти вогню, з міста побігли, і потрапили до рук ворогів своїх. І так було взяте місто, і вибито незліченну кількість народу древлянського. Інші ж із жінками й дітьми у вогні згоріли, [а ще] інші — в ріці, що біля міста [протікає] втопилися. В той час і князь їхній древлянський загинув. А хто лишився живим — з тих більшість у полон відвели. А інших — останніх — лишила княгиня жити на місцях їхніх, данину тяжку на них наклавши.

Так велика княгиня Ольга преславно відомстила була древлянам [за] смерть мужа свого, і всю древлянську землю собі підкорила, і до Києва урочисто повернулася. І правила всіма частинами Руської держави, не як жона, але як муж сильний і розумний, [який] владарює, і проти ворогів міцно воює. І була ворогам страшна, своїми ж людьми любима, доброзвичайна і милостива. І нікого не обижала, суди праведно судила, покарання з милосердям накладала. Добрим давала честь, злим — страх. Кожному по справах і достоїнствах відміряла, і в усіх справах та управліннях благодумна й премудра [була]. Ще ж і старців та убогих, і бідних обдаровувала. Прихильна [була] до тих, хто шукав милості її: чолобитні швидко вислуховувала, і прохання правдиві виконувала. І всі діла її, хоча й у безвір’ї поганському робилися, були вгідні Богу, і християнської Благодаті достойні. Ще ж бо, до того всього, і житіє смиренне і цнотливе мала, бо не захотіла вийти за іншого мужа, але перебувала у дівстві чистому, оберігаючи скіпетр монарха Рóссійського для сина свого цілим, аж до віку [дорослого] його. [Коли] ж виріс і змужнів син її — вручила йому все управляння великого князівства, а сама від тих турбот і розмов звільнившись, жила далі безпечально, благодіянь не припиняючи.

Коли ж наблизився час належний, в який Преблагий Бог рóссів осліплених невір’ям хотів просвітити Світлом Святої Віри, і до пізнання Істини привести, і на шлях Спасіння настановити — благословив того просвітлення початок здійснити слабкою посудиною жіночою, цією блаженною Ольгою, на посоромлення мужам жорстокосердим, як раніше жонами Мироносицями Воскресіння Своє проповідував, і [руками] жони — Олени цариці — Чесний Хрест, на якому Розіп’ятий був, із надр земних усьому світові явив. Так по тому в землі Руський дивовижною жоною, новою Оленою, княгинею Ольгою, Віру Святу насадити зволив, знайшов бо в ній посудину обрану [для] Святого Імені Свого, аби принесла Його до Руських земель. Розпалив бо в серці її зорю благодаті Своєї невидиму, відкриваючи очі розуму до пізнання Істинного Бога, Якого не знаючи, уже зрозуміла спокусу й облуду поганської нечесті, і явно знала те, що ідоли, яким нерозумні люди поклонялися, не є богами, але бездушною справою рук людських, чому не лише не поклонялася їм, але й гидувала ними. Праведного ж Богопоклоніння, як добрий купець безцінних перлів, усією душею шукала. Його ж і знайшла тут. Промислом Божим наставлена, чула від когось, що один є Бог Істинний, Творець Неба і землі, і усього створеного, в Якого вірують греки; і крім Нього нема іншого Бога.

Вона ж істинного Богопоклоніння бажанням сподвигнута, як [людина] неляклива, захотіла сама піти в Греки, і своїми очима бачити чин Служби Християнської, і по-справжньому дізнатися [все] про Істинного Бога. Взявши із собою декого з-поміж руських знатних боярів та дворян, пішла з численним майном на кораблях до Цариграду, і прийнята була там із великою честю царем і патріархом 798, яким принесла багато дарунків, достойних таких осіб. І так слухаючи пильно словес Божих. І розпалилася серцем до любові Божої, віруючи в Нього безсумнівно і бажаючи прийняти Святе Хрещення.

Грецький же цар, що був на той час вдівцем, бувши красою та розумом її, а також славою, хоробрістю та широтою держави Рóссійських народів спонуканий, хотів взяти її собі за дружину. І каже до неї: "Достойна ти єси, княгине Ольго, царицею [всіх] християн бути, і з нами разом у стольному Царства нашого граді жити". І говорив їй про супружництво. Вона ж робила вигляд, ніби не відкидає шлюбу з імператором, проте перш просила хрещення, говорячи: "Задля Хрещення святого прийшла сюди, а не задля шлюбу; коли хрестите мене, тоді й про шлюб поговоримо, недобре бо нечестивій та нехрещеній жоні йти за мужа-христяинина". І постарався цар швидше охрестити її. Патріарх же повчивши її належно про Святу Віру, огласив до хрещення. І коли зготовлена була купіль святого Хрещення, попросила Ольга, аби сам цар був її восприємником, "інакше бо, — каже, — не хочу хреститися. Коли сам цар не буде моїм хрещеним батьком — піду звідси без хрещення, ви ж перед Богом відповідатимете за душу мою". Вволив цар бажання її, і хрещена була блаженна Ольга святішим патріархом, а сам цар став отцем її у хрещенні, восприйнявши її від святої купелі. І нарекли їй ім’я Олена, як і перша цариця-християнка, мати Костянтина великого, Оленою була названа. По Хрещенні ж святіший патріарх, Літургісавши, причастив її Божественних Таїн Пречистого Тіла й Крові Христової. І благословив її, говорячи: "Благословенна ти в жонах Руських, оскільки облишила єси пітьму, і набула єси світла істинного: многобожжя ідольське зненавиділа єси, Єдиного ж Істинного Бога полюбила єси: смерті вічної уникла єси, життя ж безсмертного обручницею себе зробила; від сьогодні почнуть блажити тебе всі рóссійські сини". Так її патріарх благословив. Хрестилися ж при ній і численні обох статей з-поміж тих, хто прийшов із нею.

І була радість у Цариграді задля хрещення великої княгині Руської, і сотворив цар учту велику в той день, і веселилися, славлячи Христа Бога. По цьому знову була бесіда царя з Ольгою, нареченою у святому Хрещенні Оленою, про шлюб. І відповіла йому блаженна Олена: "Як можеш, мене доньку твою хресну, взяти собі за жону? Бо це не лише в законі християнському, але і в поганському негідним є, і недозволено батькові доньку свою за жінку собі мати". І каже до неї цар: "Перехитрила [мене] єси, о, Ольго." І знову блаженна Ольга до царя говорить: "Говорила тобі й раніше, що не задля того прийшла сюди, аби царствувати з тобою. Достатньо бо мені й Рóссійської монархії з сином моїм; але та уневістюсь Безсмертному Цареві Небесному Христу Богу, Котрого возлюбила всією душею моєю, аби й Царствія Його вічного сподобилася". Тоді цар облишив марне бажання своє й плотську любов, возлюбив її духовною любов’ю, як доньку свою, і давши їй дари великі, відпустив її з миром. Вона ж, лишаючи Царгород, пішла до святішого патріарха взяти в дорогу благословення, і каже до нього: "Помолися Богу, святіший отче, за мене, яка повертається до своєї країни, де син мій в поганському облудстві перебуває, і всі люди, в давній нечестивості утверджені, закам’яніли: та вивільнить мене там Господь від усякого зла Твоїми святими молитвами." Патріарх же каже до неї: "Донько моя, у Святому Дусі вірна й благословенна! Христос, якого Хрещенням Святим набула єси, Той сам збереже тебе від усякого зла, як же зберіг Ноя від потопу, Лота — від Содому, Мойсея з ізраїльським [народом] — від фараона, Давида — від Саула, Даниїла — від вуст левових, трьох отроків — від печі; так і тебе вибавить від всілякої напасті, благословенна бо ти єси в роді твоєму, і блажитимуть тебе внуки і правнуки твої в останні літа." Таке благословення від святішого патріарха отримавши, блаженна Олена мала [його] за більше від найдорожчих дарів. Разом же отримала й повчання про чистоту та молитву, про піст та воздержання, та про всі добрі діла, що належать доброму християнському житію. Ще ж отримала від нього і чесний хрест, і святі ікони, і пресвітерів, і кліриків, і книги, і інші священні речі, і пішла, радіючи, додому. Оповідають же і те, що Хрест чесний, якого вона взяла з рук святішого патріарха, мав такий напис: "Возродилася Руська земля до Бога Святим Хрещенням, яке прийняла блаженна Ольга". Той хрест по блаженній кончині святої Ольги зберігався вірними, що по ній лишилися, до часів великого князя київського Ярослава Володимировича, котрий, збудувавши велику й прекрасну церкву Святої Софії, поставив у ній хреста того — у Вівтарі, з правого боку. [Проте], там уже його нема, бо протягом багатолітніх розорень Києва святі його церкви спустошувалися 799. Але повернімося до оповіді про святу Ольгу.

Прийшовши до Києва, нова Олена, велика княгиня Ольга, почала немов сонце, світлом Віри пітьму ідольської нечестивості проганяти, і потьмарених просвітлювати. І збудувала першу церкву в ім’я святого Николи на Аскольдовій могилі 800, і багатьох киян до Христа навернула. Але сина свого Святослава ніяк не могла привести до розуму істинного та до пізнання Бога, бо той не слухав слів її, оскільки все заняття його полягало у військовій справі, був бо муж хоробрий і любив битви, і весь свій час більше серед війська й битв, ніж у домі провадив. На материні ж повчання та напучування до себе, говорив: "Якщо прийму християнську Віру і Хрещення, то відступлять від мене бояри мої та воєводи, і всі люди; і не буде мені з ким проти ворогів воювати, і Батьківщину нашу захищати." Так князь Святослав відповідав. Тим же, хто хотів хреститися — не забороняв. Але небагато серед вельмож прийняли святе Хрещення, тим більше, що над хрещеними насміхався — невірним бо віра Християнська юродством здається; а з простого народу безліч наверталося до святої Церкви.

Пішла ж свята Ольга й до великого Новгорода, й до інших городів держави своєї, і всюди, наскільки могла, приводила людей до Христової Віри, і плюндрувала ідолів, на місцях же їхніх ставила чесні хрести, від яких потім численні знамення й чудеса здійснювалися на увірування невірних. Прийшла і в ту вітчизну свою, де народилася, у весь Вибуцьку, і повчила там родичів своїх пізнанню Бога. Коли в землі тій прийшла до берега ріки, названої Великою, що тече з півдня на північ, і була навпроти того місця, де в ріку Велику інша ріка, яка зі сходу тече, прозвана Псковою, впадає, (був тоді в місцях тих ліс великий і діброви численні) побачила з обох боків ріки, зі сходу, три пресвітлі промені, що з неба на ті місця сходили, і осявали [їх]. Не лише сама свята те чудесне світло бачила, але й усі, котрі були з нею. І зраділа блаженна вельми, і дякувала Богу за преславне те видіння, яке предзнаменувало їй просвітлення Благодаттю Божою тої землі. І звертаючись до свого почту, пророцьки промовила: "Знайте, що промислом Божим, на цьому місці трисяйними променями осяяному, має бути церква Пресвятої Живоначальної Трійці, і град великий і славний, усіма [добрами] виповнений, має сотворитися." Те мовивши, помолилася доволі Богу, і хрест там поставила. Є ж і донині храм молитви на тому місці, на якому поставила була хрест Ольга свята.

Обійшовши ж численні рóссійскі городи, провісниця Христова повернулася до Києва, і чимало в ньому благого у Бозі здійснювала, бо як і[ще] в невір’ї бувши, виповнена була справ добрих, то наскільки ж, Вірою Святою просвітившись, прикрасилася всякими добродійствами, стараючись добре вгодити новопізнаному Богу, Творцю і Просвітителю своєму! Згадавши ж про видіння те, яке бачила на ріці Пскові, послала туди золота й срібла багато на створення церкви Святої Трійці, і звеліла при ній людям селитися, і невдовзі повстав город великий Псков, від ріки Пскови названий, і прославилося в ньому Ім’я Пресвятої Трійці 801.

В той час великий князь Святослав, лишивши матір свою Ольгу святу в Києві, а з нею і дітей своїх: Ярополка, Олега й Володимира — пішов на Болгар. І завоював землі їхні, взяв городів вісімдесят, і в стольному їхньому граді Переяславці вподобав жити. А блаженна Ольга, в Києві перебуваючи, внуків своїх, дітей Святославових, навчала християнської віри, наскільки можна було дітям [те] зрозуміти. Проте хрестити їх не насмілилася, аби ніякого зла не сотворив син її непокірливий. І залишила по волі Господній бути їм.

Як барився Святослав у Болгарах, прийшли печеніги неждано в київські межі, і, обступивши град Київ, здобували його. В ньому ж свята Ольга затворилася з внуками своїми. Не могли взяти городу, Господь бо рабу свою вірну беріг, захистив град від супостатів молитвами її. Дізнався ж і Святослав у Болгарах про нашестя печенігів на Київ, [та] постарався швидко прийти із силою своєю, і неждано напав на печеніжські полки, і переміг їх, і прогнав далеко. І увійшовши до Києва, цілував матір свою, що вже хворіла, і знову хотів залишити її й піти в Болгари. І говорить до нього, плачучи, блаженна Ольга: "Чому лишаєш мене, сину мій, і куди йдеш? Чужих шукаючи, своє кому вручаєш? Діти бо твої ще малими є, я ж стара і хвора, і уже чекаю скорої кончини своєї, і відшестя мого до бажаного мені Христа, в Якого вірую. І уже нині ні про що інше піклуюся, лишень за тебе печалюсь, оскільки багато тебе вчила й молила облишити нечестя ідольське, і пізнати правого Бога, якого я пізнала; ти ж зневажив це. І знаю, що за твій переді мною непослух чекає тебе на землі недобрий кінець, а по смерті — безкінечна мука, вготована невірним. Нині ж лише оце останнє виконай прохання моє: не ходи нікуди, доки я з життя цього відійду й похована буду: тоді йди, куди захочеш. По приставленні ж моєму нічого не творіть наді мною згідно з вашим поганським звичаєм, але пресвітери мої й клірики хай поховають грішне моє тіло згідно звичаю християнського. Могили ж наді мною та не наважтеся насипати, ні тризни творити. Але пошли золото в Цариград до святішого патріарха, аби той молитву й службу Божу відслужив за душу мою, і обдарував милостинею старців." Те почувши, Святослав плакався вельми і все наказане нею сотворити обіцяв, лиш Віри Святої відцурався. І по трьох днях геть знемогла блаженна, і причастилася Божественних Таїн Пречистого Тіла й Животворної Крові Христа Бога нашого, і старанно молилася до Бога та до Пресвятої Богородиці, Котру постійно в Бозі за Помічницю собі мала; також закликала і всіх святих. А найбільше молилася про просвітлення по ній землі Руської, прозрівала бо майбутнє, і безліч разів протягом життя свого пророцьки прорікала, що просвітить Бог людей Руських, і численні зпоміж них будуть великі святі (що невдовзі збулося) просила [про те] перед смертю своєю. І ще молитву маючи в устах, чесна її душа, від зв’язків плотських звільнилася, і в руці Божі праведною увійшла, і так перенеслася з землі до Небес, і сподобилася палацу безсмертного Царя Христа Бога, і перша від землі Руської свята, до лику Святих приєдналася.

Приставилась же блаженна Ольга, в святому хрещенні названа Оленою, місяця липня в одинадцятий день. Жила в шлюбі від дівства свого років сорок два, а перед шлюбом була дівчина повних літ та сили близько двадцяти років маючи. По смерті чоловіка свого в десяте літо сподобилася святого Хрещення. По Хрещенні ж боговгідно прожила літ п’ятнадцять 802. Усіх же літ життя її було близько дев’яноста 803.

І плакався по ній великий князь Святослав і внуки її, і бояри, і сановники, і всі люди плачем великим. І похована була чесно за звичаєм християнським.

По приставленні ж святої Ольги збулося її проречення про поганий кінець синів, і про обрій просвітлення землі руської. Син бо її Святослав, по недовгих літах, (як же про те преподобний Нестор Печерський пише), князем печенізьким на ім’я Куря в бою вбитий був. І відсік той печенізький князь голову Святославову, зробив череп своєю чашею, обкувавши його золотом, і написав на ній слова такі: "Хто шукає чужого — себе губить". І пив із тої чаші, коли вгощався з вельможами. Так великого князя київського Святослава Ігоревича, що був хоробрим та непереможним у війнах, погана настигла смерть, за прореченням матері його, оскільки не послухався її 804.

Збулося ж і її пророцтво про землю Руську, оскільки, як пройшло по приставленні її двадцять літ, внук її Володимир Хрещення святе прийняв, і всі рóссійскі народи Вірою Святою просвітив. Збудував же церкву кам’яну в Ім’я Пресвятої Богородиці (названу Десятинною, оскільки дав на неї Володимир десяту частину від маєтків своїх), і порадившись зі святішим Леонтієм митрополитом Київським, що був по Михаїлі, вийняв із землі чесні мощі святої Ольги, баби своєї, цілі й нетлінні та пахощів виповнені, і з великою честю до тої Богородичної Церкви, і не під спудом, але явно поклав їх, задля тих, хто до неї приходив із вірою і проханням своїм здійснення отримували — численні бо зцілення від всіляких недугів від чесних тих мощей подавалися.

Не належить же обійти мовчанням і сіє: було над гробом її в стіні церковній віконце. І коли хто з вірою безсумнівною приходив до святих її мощей, віконце те само по собі відчинялося, і видно було тому, хто стояв назовні, через віконце її чесні чудотворні мощі, що всередині лежали, від яких і сяйво чудесне бачили достойні такого видовища. І тим недужі, хто мав віру, негайно уздоровлювалися. А коли приходили з маловір’ям — не відкривалося саме віконце, і не можна було мощі святі бачити, навіть якби і в саму зайшов церкву — тільки раку бачив. Такий зцілення не міг отримати. А вірні все корисне душам і тілам їхнім отримували молитвами святої праведної Ольги, нареченої в просвітленні Оленою, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Отцем, і Святим Духом, нині і прісно, і у віки віків, амінь 805.

Котрого літа, за котрого царя грецького і від якого патріарха Ольга блаженна отримала Святе Хрещення, про те нема точної звістки, оскільки в Історіях та Літописаннях чимало невідповідності трапляється.

У Пролозі пишеться, що хрестилася Ольга за Царя Іоанна Цимисхія від патріарха Фотія, літа буття світу 6463 (955) 806. Таке [датування] і в рукописних четіях знаходимо.

В Книзі правил святих отців, названій Кормчою, в царство благовірного царя Олексія Михайловича, в патріаршество святішого Никона в Москві виданій, на листі восьмому, про хрещення святої Ольги пишеться, що відбулося [воно], в царство Іоанна Цимисхія, за патріаршества Василія Скамадрена 807.

Преподобний Нестор Літописець Печерський Київський оповідає, що велика княгиня руська Ольга хрестилася в царство Костянтина, що був восьмим того імені, прозваний Багрянородним, сина царя Лева премудрого, за патріаршества Полієктового 808.

Георгій Кедрин, історіограф грецький, в своєму Синопсисі, хрещення Ольги оповідає в царство Костянтина Багрянородного, сина Левова, в патріаршество ж Феофілактове.

Також і інший грецький історіограф Іоанн Куропалат, за царствування Костянтинового в патріаршество ж Феофілактове хрещення Ольги Россійської княгині зазначає.

Ще ж і третій грек Іоанн Зонарос, про Феофілакта патріарха оповідає, що був у той час, коли хрестилася Ольга 809.

Задля такої суперечності не наважився [я] в хрещенні святої Ольги написати [ні] ім’я цареве, ні патріархове. Вирішив же тут навести ряд царів і патріархів, літа, що були, так:

 

Від Різдва Христового

 

[858] В літо від сотворіння світу 6366, цар Михаїл син Феофіла й Феодори, вигнав святішого патріарха цариградського Ігнатія, звів на престол Фотія.

[867] Літа 6375 цар Михаїл убитий, по ньому постав на царство Василій Македона. Той зігнав Фотія з престолу патріаршого, знову повернув святого Ігнатія на престол.

[8 78] Літа 6386 Ігнатій святий преставився, Фотій знову престол прийняв зволенням царя Василія Македоном.

Від цього царя Василія і від патріарха Фотія присланий був архієрей в Русь, котрий вклав Євангелію у вогонь, і не згоріло, а в той час княжив у Києві Олег з молодим Ігорем Рюриковичем  810.

[886] Літа 6394 цар Василій Македон помер. Настав по ньому син його Лев премудрий, і знову Фотій з патріаршества зігнаний був, прийняв же по ньому престол Стефан, брат царів.

[888] В літо 6396 Стефан патріарх помер, Анатолій настав.

[890] В літо 6398 Анатолій помер, настав Миколай Містик.

[901] В літо 6409 Миколай з патріаршества зігнаний, Євфимій же, духівник царів, на престол зведений.

[903] В літо 6411 Ольга одружилася з великим князем Київським Ігорем Рюриковичем  811.

[911] В літо 6419 цар Лев премудрий помер, настав по ньому син його Костянтин, восьмий того імені, прозваний Багрянородним. Патріарх же Євфимій зігнаний був із престолу, а Миколай Містик знову на престол повернутий був. По Миколаї був патріарх Стефан Амасійський, по Стефані Трифон, по Трифоні Феофілакт.

[954] В літо 6462 Феофілакт патріарх умер, настав Полієвкт. Царствував Костянтин Вагрянородний.

[955] В літо 6463 Велика княгиня Ольга прийняла святе хрещення в Цариграді.

[960] В літо 6468 Костянтин Багрянородний помер.

[969] По ньому син його Роман був, по Романі — Никифор, прозваний Фокою.

 

Контакти

Адрес: Храм Святої Трійці - Fleischmarkt 13
Храм св.Юрія Переможця - Griechengasse 5, 1010
Відень, Австрія

  • Email: info@ukrainischekirche.at
  • Богослужіння кожної неділі о 10:00 ранку та в свята
© 2018 Українська Православна Церква у Відні. Всі права застережено. Використання матеріалів сайту дозволено при умові обов’язкового вказання активного гіперпосилання на джерело.